#громадськемісце Національна капела бандуристів проведе благодійні концерти в Європі #луганськ #lugansk #луганск

Національна капела бандуристів проведе благодійні концерти в Європі

Агатангел Кримський, майстерно володіючи майже шістдесятьма мовами і знавши всі діалектні особливості української, вніс значний внесок у розвиток українського та російського сходознавства та україністики.

Він автор понад 1000 наукових публікацій, які включають монографії, підручники та статті. У його доробку важливе місце займають праці з арабістики, семітології, тюркології, іраністики. Крім того, він приділяв багато уваги проблемам розвитку української літературної мови, фольклористичним та етнографічним дослідженням, зокрема в галузі антропології. Учений також був науковим редактором численних словників та збірників.

Редакція ШоТам зробила добірку з яскравих та важливих фактів біографії науковця та письменника.

Агатангел Кримський народився у російськомовній сім’ї. Його батько, татарин з білоруськими корінями, був вчителем історії й географії, а також автором популярних на той час посібників і краєзнавчих книжок. Мати мала польсько-литовське походження. У своїй юності Агатангел розвивав любов до України, не дивлячись на настрої рідних, під впливом творів Юрія Федьковича, Лесі Українки, а також уроків “руської мови” Павла Житецького.

“Кожнісіньку вільну від “офіційних занять часину я присвячував Україні”. Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався, пильно читав усякі книжки, особливу вагу звертав на етнографічні матеріали, перечитав усякі філологічні праці”, – писав Агатангел про свої юні роки в автобіографії.

Рід Агатангела Кримського веде свій початок з Кримського півострова. Один із родичів був муллою, родичем кримського хана. У 1696 році, рятуючись від несправедливого гніву можновладця, втік із Бахчисарая та опинився у Литві. Там він охрестився і, як виходець із Криму, отримав прізвище Кримський.

Видатність Кримського проявилася дуже рано. У віці 19 років він почав листування з Іваном Франком, що в 2022 році було опубліковано окремою книжкою. У 23 роки йому пропонували прийняти посаду на кафедрі русько-української філології у Львівському університеті, щоб повторити досягнення Михайла Грушевського, який очолив кафедру у Львові (проте це не відбулося).

У 24 роки, коли Кримський був студентом московського Лазаревського інституту східних мов, він опублікував свою власну збірку оповідань “Повістки і ескізи з українського життя” у Коломиї, де з’явилася перша частина його майбутнього magnum opus – відомого роману “Андрій Лаговський”.

У 1896 році, у віці 25 років, після складення магістерських іспитів з арабістики та слов’янської філології, Кримського відрядили до Лівану та Сирії для вивчення сучасної арабської мови та роботи над рукописами. Ця поїздка на Схід дозволила Кримському творчо розкрити репресований ерос. Саме тут він написав свою єдину збірку поезій “Пальмове гілля” та “Бейрутські оповідання”.

Агатангел Кримський, як вчений у галузі мовознавства, виступав за підтвердження, що українська мова існувала вже в XI столітті як самостійна, чітко виражена та індивідуальна мовна одиниця. Цю позицію він сформував на підставі унікальних наукових досліджень, результати яких виклав у своїх працях, зокрема, в “Українській граматиці” та “Нарисах з історії української мови”.

Наукові дослідження Агатангела Кримського відзначили офіційну позицію, встановлену в СРСР, а також головну тезу в сучасній Росії про “Київську Русь як кількість трьох братніх народів і трьох братніх мов: російської, української і білоруської”.

Дослідники спадку Агатангела Кримського вказують на різні цифри, коли йдеться про кількість мов, якими володів цей учений. Деякі стверджують, що він володів 56 мовами, інші зазначають число 60. Однак, беручи до уваги, що Кримський досліджував різноманітні діалекти та мовні групи, кількість мов, які він розумів, міг читати та писати, наближається до сотні.

Агатангел Кримський – автор першої в світі історії арабської літератури в п’яти томах, чотирьохтомної “Історії Туреччини та її письменства”, а також “Історії Персії та її письменства”, наукових досліджень. Творча спадщина Кримського-сходознавця налічує 26 томів. Агатангел Кримський вважається одним із найвидатніших лінгвістів у світі, який спеціалізувався на санскриті, східних і західних мовах.

У 1918 році Агатангел Кримський переїхав до Києва за запрошенням Володимира Івановича Вернадського для заснування Української академії наук. Його залучили до відповідності комісії для вироблення законопроєкту про УАН і обрали у перший склад академіків. Вчений отримав ключові посади в Академії – став її Неодмінним секретарем і одночасно головою 1-го історико-філологічного відділу Академії (1918–1929). З його ініціативи у 1925 році було засноване Київське відділення наукової асоціації сходознавства. З 1926 року він очолив Комісію для вивчення візантійського письменства та впливу його на Україну, до роботи в Комісії залучив багатьох експертів зі східних та класичних мов, зокрема колишніх викладачів Київської духовної академії. Паралельно він викладав мову та літературу в Київському університеті.

За ініціативою Агатангела Кримського в 1918 році Українською академією наук було створено Комісію живої української мови з метою розробки українсько-російського словника. Під керівництвом і за його участю були складені “Найголовніші правила українського правопису” у 1921 році. Він вважав, що джерелами для вивчення історії мови є оригінальні пам’ятки, і видав низку пам’яток як додаток до “Української граматики”, а також у книзі “Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників пис”.

Початок тривожних подій для Агатангела Кримського настав у 1928 році з вибору у ВУАН. Хоча вченого знову обрали на пост неодмінного секретаря Академії, уряд не затвердив їх рішення.

Справжні репресії почалися під час слідства у сфабрикованій справі “Спілки визволення України”. Агатангела Кримського не заарештували, залишившись не змогли домогтися від його особистого помічника й секретаря, а також прибраного сина М.З. Левченка лжесвідчень проти Кримського. Проте спроби Кримського врятувати учня не малий успіх.

Він також був закріплений за всіма академічними посадами і правами на продовження викладацької діяльності. Лише в 1937 році над хворим, напівсліпим академіком почувалися милосердя і дозволили йому працювати в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні. Проте ярлик “українського буржуазного націоналіста” залишився з ним, і навіть загострився: у липні 1941 року він був заарештований, викликаний в антирадянській націоналістичній діяльності та засланий у в’язницю НКВС у Кустанаї (Казахстан). 25 січня 1942 року вчений і поет помер у лазареті цієї в’язниці. Його місце поховання досі не встановлене.

ДЖЕРЕЛО