#громадськемісце Найяскравіші історії “Сєвєродонецьк онлайн”, які ви могли пропустити #луганськ #lugansk #луганск

Найяскравіші історії "Сєвєродонецьк онлайн", які ви могли пропустити

Наша редакція продовжує працювати для читачів Сєвєродонецької громади та всієї України. Ми збираємо ексклюзивні історії наших земляків, щоб надихнути інших та підтримати своїх. А головне — нагадати: хоч ми й були вимушені покинути нашу домівку й оселитися у різних куточках України та світу, все одно тримаємося разом, пишемо про успіхи, говоримо про мрії. Тож до вашої уваги дайджест історій, які точно варті вашого часу.

“Мріємо повернутися додому”: історія виїзду з окупації дитячого будинку з Луганщини

Наші люди: У майже всіх країнах кожного року відзначають День матері. Таким чином вшановують жінок та дякують за їхній вклад у розвиток суспільства. В Україні його почали святкувати з 2000 року у другу неділю травня. До цієї дати “Сєвєродонецьк онлайн” поспілкувався з жінкою – головою дитячого будинку сімейного типу з Луганщини, якому вдалося виїхати з окупації. Вона розповіла про тиск з боку ворожої влади, допомогу українських відомств при виїзді та мрії про повернення додому.

“Коли люди бачать, що їм привезла допомогу людина в колісному кріслі, — це їх мотивує не опускати руки”. Історія Миколи Надулічного

Гордість Луганщини: Микола Надулічний — керівник громадської спілки “Луганська асоціація організацій осіб з інвалідністю” і вже двічі переселенець. Після початку повномасштабного вторгнення він з однодумцями одразу ж почав допомагати: спершу землякам на Луганщині, потім — тим, хто виїхав з охопленого вогнем регіону. Згодом додалися деокуповані території в інших областях України, десятки різноманітних благодійних проєктів і сотні тон виданої “гуманітарки”. Про героїзм волонтерів, виклики війни, несподівані прохання та неочікувану мотивацію він розповів в інтерв’ю.

Директор Луганського українського музично-драматичного театру Олександр Гришков: “Люди повертаються до нас, бо бачать, що театр живе”

Культура: Колектив Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру з літа 2022 року знайшов притулок у Сумах. Там вони ділять приміщення та сцену разом із Сумським національним академічним театром драми та музичної комедії ім. Щепкіна. За два роки театру вдалося відродитися з попелу, заробити за минулий рік майже мільйон гривень, не маючи матеріально-технічної бази та будівлі, відновити свої знакові вистави, поспівпрацювати з різними режисерами. І нових планів багато. В інтерв’ю директор театру художній керівник Олександр Гришков розповів про майбутній театральний сезон, нові вистави та гастролі.

“Навіть дірочку могла зашити так, що там буде квітка”: історія народної майстрині Луганщини Людмили Свілогузової 

Історія краю: 16 травня в Україні відзначають День вишиванки. Хоча свято це доволі молоде – його започаткували лише у 2006 році – воно встигло полюбитися українцям. Кожний у ньому бачить своє: і данину традиціям, і єднання поколінь, і силу національного духу. Врешті, вишиванка – це просто красиво. Тішить, що до наших днів мистецтво вишивки вдалося зберегти та примножити зусиллями народних майстринь. І Луганщина тут не виключення. У нашому краї жили й живуть рукодільниці, здатні творити ниткою та голкою самобутні шедеври. Одна з таких – сватівчанка Людмила Свілогузова. Людина, з-під рук якої вийшли сотні авторських робіт, яка жила вишивкою та мала десятки учениць. На жаль, Людмили Володимирівни не стало у 2020 році. Але про творчість та спадок майстрині “Сєвєродонецьк онлайн” попросив розповісти її онуку – Ганну Ляшик.

Сєвєродонецька художниця Олена Вечерко: “Я малюю, скільки себе пам’ятаю”

Наші люди: Олена Вечерко — художниця з Сєвєродонецька, яка зараз живе в Києві. Вона малює з дитинства, проте довгий час не вважала це серйозним заняттям. Олена має диплом архітекторки, але певний час працювала флористкою. Зараз вона не тільки створює картини, але й активно займається волонтерством. В інтерв’ю Олена розповіла про свій творчий шлях, війну, волонтерство, роль мистецтва під час війни.

Луганчанка про реалії окупації Старобільська: “Росіяни вважали, що в місті зрадники, почали їх шукати”

Наші люди: Яна — двічі переселенка. З рідного Луганська у 2015 році дівчина переїхала до селища під Старобільськом, звідти — до Краматорська, а після повномасштабного вторгнення — до Польщі. Вона поділилась з нашою редакцією тим, з якими проблемами їй довелося стикатись найчастіше, що боліло під час переїздів та якими є реалії прифронтових міст, зокрема — обшуки, викрадення, перевірки, недовіра росіян до місцевих через допомогу ЗСУ. З безпекових міркувань прізвище ми не називаємо.

ДЖЕРЕЛО